«Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть. Їжте: це Моє тіло».
Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі… Бо це Кров Моя Нового завіту… Яка за вас проливається на відпущення гріхів…
Кажу вам: не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами у Царстві Отця Мого…» Мт. 26; 26-29.
Третє тисячоліття…
Людство переживає великі життєві драми. Але навіть попри це, все сильніше звучать, пробиваються прагнення єдності, і насамперед єдності духовної. Що раз-то сильніше людина усвідомлює для себе конечність спільної дороги по житті.
Очевидно, що християни не є пасивними обсерваторами всього того, що діється сьогодні серед людства. Не є ми пасивними спостерігачами тих всіх інколи найсумніших подій, тих змагань і життєвих драм. Так як і Христос, що був, є і буде найбільшим знаком протиріччя… Християни теж часто стають тими знаками протиріччя у світі сьогоднішньому.
А тому, ми часто мали б себе запитувати…
Що це значить жити правдиво по-християнськи…
Як жити по-християнськи людині 21 ст…
Чи йдеться тут тільки про найпростіше… Зберігання християнських принципів та норм життя… Чи може ми мали б сміливість говорити про те, що має вирізняти нас, християн, від інших людей… про любов до ближнього…
А з огляду на це…
Які ми християни… В якого Бога віримо… Звідки черпаємо християнство повноту життя…
Питань багато. Але всі вони зводяться до одного… До питання про джерело, про вершину всього християнського життя…
Такий трохи дивний вступ…
Але він безпосередньо вводить нас у клімат Великого Четверга. Бо саме у Великий Четвер християнський світ говорить про центр християнського життя… Пресвяту Євхаристію.
І тому зовсім не дивно, що Син Божий, стоячи перед лицем своїх страждань і хресної смерті, провадить це невеличке гроно своїх так дорогих учнів до Світлиці, аби разом з ними розділити трапезу. Мало того, сам Ісус так сильно прагне спожити пасху цю зі своїми учнями ще перед тим, як буде терпіти і страждати.
Під час Останньої Вечері, Спаситель не тільки прагне зміцнити своїх учнів і приготовити на цю так нелегку важку годину проби. Він прагне не тільки залишити для них заповіт своєї любові.
На цій Останній Тайній Вечері, Ісус Христос вказує на єдине джерело сили всього правдиво християнського життя… Пресвяту Євхаристію… Бо саме учні Месії з вірою згодом визнаватимуть… Скільки разів споживатимете цей хліб і питимете з чаші… Смерть Христа проповідуватимете…
Християнин живе життям Христа, що віддав себе за нього. І саме у Христа християни черпають свою правдиву життєву силу. Бо ж це Христова хресна жертва була провіщена і постійно є присутня у жертві Євхаристійній. А ця жертва уділяє нам великодушної любові… Любові, котрої ніхто сам із себе ніколи не зрозуміє і не прийме.
Жертва Божого Сина…
Єдине у світі свідоцтво любові…
Єдине у світі свідоцтво про любов…. Любов Того, Хто перший нас полюбив… Полюбивши, безперестанку дає і даватиме себе аж до кінця віку людського.
І тільки завдяки жертві Спасителя…ж і тільки дякуючи жертві Ісуса… ми живемо і свідчимо про любов Бога до нас.
І тільки завдяки жертві Спасителя… і тільки дякуючи цій жертві… ми теж можемо самі любити.
І тільки завдяки жертві Спасителя… і тільки дякуючи цій жертві… ми можемо відкрити для себе, що значить любити по-християнськи…
Жертва Христа… Джерело нашої автентичності…
А тому, бути учнем Христа… Означає жити Таємницею Божої Любові… Таємницею Євхаристії… А жити Таємницею Євхаристії… Означає зрозуміти слово Христа… Хто їсть Тіло моє і п’є Кров мою… Той в Мені перебуває, а Я в ньому… (Ів. 6, 56)
Великий Четвер…
Початок священства…
Христос, що реально присутній, хоч і невидимий, під кусником хліба і краплею вина, є рівно ж присутній в особі священика, що служить Євхаристію…
Священнослужитель схиляється над хлібом і вином…
Він промовляє ці святі слова…
«Це є Тіло моє… Це є Кров моя…».
Саме ці слова консекрації, освячення і чинять Ісуса Христа правдиво присутнім під видами хліба і вина…
Можна сказати, що рівночасно доконується ще й інша консекрація… Священик, що служить Євхаристію і промовляє слова освячення, чує у своєму серці, якби відлуння голосу… Голосу самого Богочоловіка…
Євхаристія… Сакрамент Божої Любові…
Він показує, що означає ця нова Заповідь, котру Христос залишив нам… Це заповідь служіння… Бо Син Божий, перше, ніж приступити до трапези, учинив послугу служіння людині… Умив ноги своїм учням… Це було… І ми про це знаємо…
У базиліці св. Івана на Лятерані, є реліквія… Дуже важлива реліквія… Вона вже немов і трохи призабута людьми… І особливо прикро, що забута християнами… Над вівтарем Найсвятіших Тайн вміщено під склом кілька досточок… Згідно Традиції вони походять зі столу, при якому Ісус Христос зі своїми 12-ма Апостолами споживали Останню Вечерю…
Кілька тих святих досточок були наочними свідками спасенної любові Спасителя… Але рівночасно свідками найжахливішої людської зради… На превеликий жаль все відходить у забуття… Людина не любить, аби їй щось нагадувало про її людську маленькість… її не значимість… Людина робить все, аби все це якщо не забути… то піддати під сумнів…
Пам’ятаючи про день встановлення Пресвятої Євхаристії… пам’ятаючи про день встановлення Священства… ми не маємо права забувати про те, що відбулося після умивання ніг апостолів…
Хочемо ми, чи не хочемо… Але Великий Четвер позначений жахливим людським поступком… Більше того, Великий Четвер є позначений зрадою того, хто був вибраний і покликаний Христом на Апостола… Хто перебував з Ісусом від самого початку… Хто знав Христа більше, ніж інші… Хто мав отримати священичу місію у Церкві Христа…
Скільки-то зрад міститься у цій страшній людській трагедії… У зраді Юди…
Зрада Юди… Це заповідь зради любові людини до Бога…
Зрада Юди… Це заповідь зради кожного подружжя, що є гріхом проти людської любові і єдності…
Зрада Юди… Це відлуння для кожного людського завірення у життєвому покликанні… Це негідне прийняття функцій у державі…
Зрада Юди… Це заповідь святотацтва у Св. Причасті…
Зрада Юди… Це, як не сумно саме сьогодні, але є це заповідь всіх священичих зрад… Можливо, найбільших зрад зі сторони вибраних до цього святого служіння… А вони наносять жахливі рани на Тіло Христової Церкви… Ці зради послаблюють… А навіть зовсім підривають авторитет служіння священичого…
Велич Втіленої, але зрадженої людиною, Любові, полягає на тому, що Бог, Котрий є Любов’ю, не дивлячись на постійну зраду до Нього, не перестає похилятись не тільки над тими брудними стопами людини…
Але й над нечистими людськими серцями… Христос не перестає, якщо ми тільки на це Йому дозволимо, обмивати їх… І то не водою… Але Кров’ю своєю Святою… За нас пролитою…
До кінця віку не перестане ця Любов кликати на своїх Апостолів звиклих людей… Грішних і немічних…
А серед них будуть і поодинокі особи… Вони за 30 срібняків запросто зрадять Його…
І цілі спільноти… Вони поведуть Христа на Голгофу і розіпнуть…
Але про все це Господь запише у Книзі Життя кожного з них…
Найважливіша суть Великого Четверга у тому, що Христос, полюбивши нас… Полюбив до кінця… Тобто Він полюбив нас такими, якими ми є…
Полюбив гарячими і непостійними… Як св. Петро…
Полюбив нас спокійними і меланхолічними… Як св. Іван…
Полюбив нас такими дотепними… Як св. Филип…
Полюбив такими невірними… Як св. Тома…
Полюбив нас навіть такими… як Юда, що готові на зраду…
Кожен з нас засів з Христом до столу, до цієї Останньої Вечері…
Кожен з нас вибрав для себе місце… Найближче… Чи дальше від Христа… Але при спільному столі…
Кожного з нас Спаситель обмив у Св. Тайні Хрищення…
Кожного з нас Христос кормить Євхаристією…
Кожен з нас відтискає знак своєї неповторної присутності при столі, яким є Живе Тіло Христа Бога… Свята Церква…
І кожен з нас може залишити цей стіл… Бо всі ми є вільними і можемо піти в ніч байдужості, ніч гріха, ніч невіри…
Однак є ще одне у всьому тому важливе…
Пам’ятаймо…
Кожен з нас завжди має можливість повернутися до Христа…
Бо до кінця віку людського Спаситель чекатиме на кожного з нас…
Зі своєю милосердною любов’ю…
Любов’ю, котра готова простити все…
Готова простити всім Юдам і всіх часів…
